Правові потреби

   

Архів новин  

Липень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31 1 2 3 4 5 6
   

Карта робочих місць адвокатів  

   

Корисні посилання  

Офіційне інтернет-представництво Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Міністерство юстиції України
koord c
   

На сайті 69 гостей та відсутні користувачі

   

Водій нехтує вашим правом на безоплатний проїзд і висаджує з маршрутки: Що робити?

Деталі

13.03.2017 - advokatУ Юрія з Житомира інвалідність ІІ групи. Він має право на безкоштовний проїзд у маршрутках, але постійно стикається з недобросовісними водіями. З 2012 року Юрій Іващук неодноразово звертався до представників місцевої влади, але жоден водій не поніс відповідальності за неправомірні дії. Після того, як у черговий раз йому відмовили у проїзді, коли було необхідно потрапити до лікарні, Юрій викликав поліцію, а згодом звернувся до Житомирського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Ведуча Лариса Денисенко у двадцять другій програмі третього циклу «Гена справедливості» на «Громадському радіо» розповідає про те, як адвокат системи БПД Юрій Гузовський відстояв право людини з інвалідністю на безоплатний проїзд та що потрібно робити, коли водій нехтує вашим правом на безоплатний проїзд та висаджує з маршрутки. А також як викликати та спілкуватися з поліцією, та як справа вирішується у судовому порядку.

Лариса Денисенко: Людей, які мають право на безоплатний проїзд, намагаються не брати або казати «двох вже возили, ви третій, виходьте», ситуації можуть бути різними. Як почалась ваша історія?

Юрій Іващук: История началась еще в 2012 году, когда мне дали группу. Получил я эту группу по уходу за ребенком с инвалидностью І группы – ДЦП с судорожным синдромом. Ему нужен постоянный уход, мы с женой менялись каждые пять лет – то она уходила на работу, то я. Одному очень тяжело.

Мы стали в очередь на получение льготной квартиры для ребенка с инвалидностью – наши жилищные условия не позволяли о нем заботиться, не было ни воды, ни туалета. Случилось так, что у ребенка, после долгого приема этих таблеток от судорожного синдрома, началось психическое расстройство.

Последние 10 лет за ним присматривал я, у жены было больше возможностей зарабатывать. Ребенок попал в психиатрическую лечебницу, а я с инсультом в больницу, потом сразу развился второй инсульт, разрыв аневризмы. Сначала мне дали ІІІ группу, и здесь я тоже самостоятельно добился, потом ІІ, хотя должна быть І. Но после этого меня перестали пускать в маршрутки. Обычно, я всегда ругался, с 2012 года ругался. Но сил не было – туда пойдешь, сюда, два-три дня поездил, неделю, и опять все сначала. Потом знакомый мне рассказал о Службе безоплатной правовой помощи.

Лариса Денисенко: А деякі ж водії вас пускали?

Юрій Іващук: Так.

Лариса Денисенко: Це більше людський фактор чи на водіїв впливало те, що казали, що маєте право їхати, можете показати всі належні документи?

Юрій Іващук: Даже люди выгоняют. Останавливается маршрутка, открываются двери, и водитель говорит, что никуда дальше не поедет. И люди начинают говорить «выходи». Некоторые просто платили за меня деньги, чтобы дальше ехала маршрутка. А я отстаивал свои права и права людей с инвалидностью.

Однажды я ехал в поликлинику – два раза в год должен проходить дневной стационар – зашел в маршрутку, показал удостоверение, а водитель просто заглушил мотор, сказав, что дальше никуда не поедет. Мужчина с заднего сидения подошел и заплатил за меня, как сейчас помню – дал водителю 10 гривен, тот ему сдачу. Я очень сильно перенервничал, мне стало плохо. Но до остановки я доехал, вышел и пошел. На улице снова стало плохо, прислонился к столбу. Молодая пара подошла, провели меня к поликлинике. Сделали мне диагностику, кардиограмму – прединсультное состояние.
Когда я еще находился в автобусе, я вызвал полицию, они нашли меня уже в поликлинике.

Лариса Денисенко: А викликали поліцію ви для чого?

Юрій Іващук: Зафиксировать, что меня не хотят везти. Но когда заплатили деньги, он поехал.

Лариса Денисенко: А це ви вперше викликали поліцію?

Юрій Іващук: Это первый раз. Я увидел по телевизору передачу, что бойцы АТО вызывали полицейских. У меня есть документы, что я обращался к начальнику транспортного управления ОДА, где-то в пределах сорока раз, но всегда одно и то же, ни одного водителя с 2012 года не наказали. После этого последнего случая нашли водителя, составили протокол.

Лариса Денисенко: Що у вас запитувала поліція?

Юрій Іващук: Спрашивали, как это случилось, что случилось. Я сказал, что они обязаны регистрировать такие случаи. Там был какой-то заместитель, говорит «да, я знаю, что такие истории бывают, но мы еще не готовы к этому».

После я побыл дома, пришел в себя, и пошел Киевраду узнать, на каком основании они дали распоряжение. Там есть такой начальник транспортного отдела Ткачук, сказали, что никакого распоряжения не давали, что срочно высылаем рейд на линию и будем проверять, действительно ли повешены такие объявления. Там висело объявление, что возят только людей с инвалидностью І группы.

Лариса Денисенко: Це водій сам собі повісив на маршрутку?

Юрій Іващук: Сказал, что хозяин ему сказал, и какое мое дело. Я попросил его прочитать, что написано на этом объявлении, я не вижу. Он ответил, что это мои проблемы, что я не вижу. Людей с инвалидностью считают изгоями. И я вот заметил, что часто сталкивают лбами ветеранов АТО и людей с инвалидностью. Вот бойцам АТО можно сколько угодно ездить, а для людей с инвалидность в нашем транспорте только два посадочных места.

Я увлекаюсь рыбалкой, но выехать практически не могу. Зимой практически не езжу, только по городу или если ребенок в больницу попадает. В пригородном транспорте сделали льготу 50% на проезд с 1 октября по 15 мая. Но, насколько я знаю, закон не запрещает летом тоже ездить, и должно быть бесплатно в радиусе 50 километров. Но в транспортном управлении мне говорят, что это частный перевозчик, а не государственный. Так поставьте тогда государственные автобусы, зачем нам частники, которые отказываются возить людей с инвалидностью и бойцов АТО.

Лариса Денисенко: Чи мають бути різні правила для приватних і державних, комунальних перевізників, якщо вони погіршують права людей?

Юрій Гузовський: Відповідно Закону України про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю, люди з інвалідністю І і ІІ групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують людей з інвалідністю І групи мають право на безоплатний проїзд у пасажирському міському транспорті, окрім таксі. Пільгове перевезення людей з інвалідністю мають здійснюватися усіма транспортними підприємствами, незалежно від форми власності та підпорядкування.

Лариса Денисенко: А ці квоти – я їх теж часто чую у Києві – є два місця на маршрутку і не можна брати більше, наскільки вони правомірні?

Юрій Гузовський: Я вважаю, що вони неправомірні. От у нашій ситуації пану Юрію потрібно було під’їхати до лікувального закладу. І якщо він буде чекати маршрутку, водій вирішує питання, це неправомірно. Людей з інвалідністю повинні провозити всі, відповідно до закону.

Лариса Денисенко: А це оголошення, про яке згадував пан Юрій щодо зменшення кола осіб, які мають право на безоплатний проїзд, наскільки це правомірно?

Юрій Гузовський: Ці дії являються незаконними, оскільки звуження дії прав не допускається Конституцією України і законами.

Лариса Денисенко: Хто має право це оскаржити?

Юрій Гузовський: Тут виходить така ситуація, що людина, яка вважає, що її права порушені, має право звернутися у правоохоронні органи або до суду, щоб вирішити дану проблему. Що і зробив пан Юрій.

Лариса Денисенко: А коли ви викликали поліцію, вони складали якийсь протокол, опитували когось?

Юрій Іващук: Этого я не видел, но история того дня на этом не закончилась. Я считаю, что нужно обращаться только в суд, потому что на месте местная власть ничего не решает. Сколько раз я не обращался в транспортное управление, к депутатам, на горячую линию раз тридцать – ни разу никого не наказали. Просто идет отписка, отписка, отписка. Поэтому я сейчас буду сразу звонить на горячую линию, чтобы присылали письма, а потом в суд.

Когда я обратился в суд, меня очень хорошо приняли, внимательно. Я объяснил, что не могу писать, ничего не вижу – во всех государственных учреждениях мне говорили, что это ваши проблемы, идите, ищите кого-то, пусть вам помогут – мне в суде помогли. Девочки написали заявление, прочитали мне, я услышал, подписал. Очень внимательно отнеслись, и сказали ждать вызова. Не ходите, не звоните, мы сами с вами свяжемся. Да, действительно, мне очень быстро, в течение двух недель перезвонили.

Лариса Денисенко: З юридичної точки зору – як, на якому етапі потрібно реагувати? Яку документи готувати до суду? Як проходив сам судовий процес?

Юрій Іващук: Коли пан Юрій звернувся до Центру правової безоплатної допомоги, і справа потрапила до мене – вона мене, дійсно, схвилювала. Адже людина їхала у лікарню, а їй відмовили у проїзді. У першу чергу, ми почали збирати докази. Маючи докази, суд буде виграшний. Потрібно мати всі документи, які засвідчують статус особи. Також потрібна доказова база, що водій відмовляє пасажиру у безкоштовному проїзді – або свідчення пасажирів, або, як зробив Юрій Володимирович, викликати працівників поліції, які можуть приїхати, зафіксувати дані обставини, опитати пасажирів, водія. Ці матеріали фіксуються, зберігаються у поліції, потім через суд ми отримали ці документи, і це стало нашою доказовою базою.

Лариса Денисенко: Це був протокол? Як потрібно спілкуватися з поліцією?

Юрій Гузовський: Вот я вызвал полицию, но сделал одно нарушение. В суде адвокат стороны ответчика говорит, а вы же ехали в маршрутке. А надо выходить на остановке, где вас выгоняют, непосредственно там вызываете полиция. При приезде полиции на остановку вы говорите, давайте догоним маршрутку – вы знаете, где у него конечная – и вы с полицейскими следуете за этой маршруткой, запоминая ее номер. На конечной остановке они берут пояснение у водителя и у меня. При этом я просил полицейских, чтобы они делали видеосъемку того объявления, о котором мы говорили. Но они опять-таки не предупредили меня, что оно сохраняется только в течение месяца.

После этого случая у меня был еще один инцидент, я уже написал в полицию, чтобы они сохранили запись на протяжении трех месяцев. Я опять же могу прийти и написать, чтобы продолжить. Эту видеосъемку они дают по запросу судьи.

Лариса Денисенко: Пане адвокате, тобто у цьому випадку було достатньо пред’явити документи, які посвідчують статус пана Юрія, тим самим засвідчують його право на безоплатний проїзд, а також матеріали поліції? Чим завершилося судове засідання, що було написано у постанові суду? Я знаю, що ви вимагали відшкодування моральної шкоди, що з цим?

Юрій Гузовський: У даному випадку, чим більше доказів, тим більш успішною буде справа. Моя порада – якщо є свідки, навіть поспішають, немає часу, просто обмінятися телефонами. Вони бачили ці обставини і можуть засвідчити це у суді. Так було і у нашому випадку. Дійсно, суд поставився до нас дуже позитивно, задовольнив позов, визнав право Юрія Володимировича на безкоштовний проїзд у автомобільному міському транспорті, і стягнув з відповідачів моральну шкоду.

Лариса Денисенко: Від персонально водія чи компанії?

Юрій Гузовський: Від компанії, а вже компанія має право звернутись до суду у порядку регресу, щоб стягнути це відшкодування з водія.

Лариса Денисенко: Які докази цікавили суд у частині задоволення моральної шкоди?

Юрій Гузовський: На мою думку, звичайно, була відшкодована мала сума. Чому суд так вирішив, я не можу коментувати.

Лариса Денисенко: А яка сума була відшкодована?

Юрій Іващук: 1050 гривень.

Юрій Гузовський: Ми просили 3000 гривень, однак вийшло по 350 гривень з маршруту.

Лариса Денисенко: Наскільки я розумію, ви зараз маєте продовження таких інцидентів, попри затверджене і підтверджене ваше право, поновлене судом на прикладі трьох інших перевізників? Що з цим робити?

Юрій Гузовський: Моя думка, що не потрібно зупинятися, так само фіксувати всі ці випадки, звертатися до суду і вимагати, щоб він стягував більші кошти з перевізників. Таким чином, я думаю, перевізник буде задумуватися. Як видно з нашого прикладу, перевізники не оскаржували даного рішення, визнали, що вони були неправі.

Юрій Іващук: Я сейчас борюсь именно с пригородным транспортом, с городским еще как-то можно решить. Вся загвоздка у нас с облгосадминистрацией. Я уже в этом году был на нескольких приемах. А еще там закон какой-то неправильный – с 1 октября по 15 мая. Если я сейчас не могу выйти на улицу, как я могу передвигаться, ездить этим транспортом. А когда приходит лето, я уже должен платить 100 %, мне сказали. Это мне сказал так Крысюк.

Единственное, что я знаю – когда мне выдавали удостоверение, там стоит печать – я имею право с 1 октября по 15 мая право на льготы в междугородном транспорте, но никак  не в пригородном. А у нас в ОДА включили и пригородный. Они закон, как захотели, так трактуют. Потому что наш руководитель управления заинтересован в перевозчиках, а никак не людях. А у нас психиатрическая больница, куда я к сыну езжу, находится за знаком «Конец города», вот уже начинается пригородный транспорт. По городу они берут три гривны, а там уже пять.

Я уже слышал в свой адрес, и что хату мне подожгут, и что я мешаю им работать, на меня в суд подадут, и в маршрутке №108 мне уже водитель сказал, что у нас город маленький, а у меня зубы плохие, их надо повыбивать, а у него память хорошая.

Лариса Денисенко: Наскільки прирівнювання приміського транспорту до міжміського є виправданим?

Юрій Гузовський: Я думаю, що права повинні бути однакові, що у міському, так і у приміському транспорті.

Лариса Денисенко: Чи є якесь офіційне тлумачення таких речей, чи облдержадміністрація, зокрема і транспортні департаменти, роблять це на власний розсуд?

Юрій Гузовський: Ці обставини повинні регулюватися законами.

   
© 2014 Житомирський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги | При використанні матеріалів сайту посилання обов'язкове
Розробка: Троценко Сергій | admin@ legalaid.gov.ua